Зазвичай, автомобілі і  мототехніку розмальовують спеціальним приладом – аерографом.  Там фарба під контрольованим тиском потрапляє на поверхню, напилюючи малюнок. Але Петриківський розпис має свої прийоми. Двоколірні перехідні мазки, наприклад,  ніяк не зробиш окрім як пензликом.  
От і вирішила я розписувати мотоцикл традиційно. Ось що вийшло.

Краще це робити  спеціальними нітрофарбами (вони по консистенції нагадують лак для нігтів,  швидко сохнуть і мають схожий запах), але я працювала акрилом і вже потім зверху вкрила малюнок нітролаком.
Таким був залізний вороний «до».

Все почалося з композиції. Але  тут необхідно врахувати, що вона існуватиме не  сама по собі, бо розташується на мотоциклі, який вже  є дизайнерським продуктом.  Важливо лише дещо доповнити дизайн байка так, щоб розпис не суперечив  лініям, обрисам і загальному  сприйняттю.  Розпис, то лише коротенька розповідь про смаки і настрої власника.  
На малюнку я ручкою окреслила місця, де, на мою думку, можна розмістити візерунок.

Втім, вирішила щитки під сидінням не займати, а прикрасити лише бак. На папері була розроблена композиція із гронами калини.

Оскільки байк чорний, то необхідна світла підкладка під розпис, бо інакше кольори просто проваляться.  Тож мушу спочатку нанести малюнок білою фарбою.

Малюнок білим по чорному.

Тепер найцікавіше – беремося за кольорові фарби. Спочатку ягідки, а потім листочки, втім, можна і навпаки.

Наприкінці  я задула малюнок з балончика  нітролаком. Слід прикрити чимось всі поверхні  перед тим як розпилювати лак, окрім малюнку, звичайно.

Тепер розпис не боїться а ні води, а ні пилу чи грязі, але, мабуть, не варто зайвий раз допускати потрапляння бензину на малюнок при заправці. Раджу користуватися спеціальною лійкою, і не заливати паливо в бак  прямо з каністри – думаю, так довше триматиметься розпис.